Дистанційне навчання – основа реформ в освіті

Якщо в 1985 році тільки 17% населення вважали дистанційну освіту позитивним явищем (Gallup and Elam, 1988), то в 1997 році ця цифра зросла до 43% (Rose and others, 1997). У 1998 році, за даними опитування журналу «Newsweek» виявилося, що 59% американців погоджуються з тим, що діти, які навчаються дистанційно, мають рівень освіти, принаймні, не гірше, ніж їх шкільні ровесники (Kantrowitz and Wingert, 1998).

За останні 30-40 років дистанційна освіта в США і Канаді зарекомендувала себе як досить успішна альтернатива шкільного навчання. Про дистанційне навчання кажуть, як про явище, здатне бути основою майбутніх реформ в галузі освіти. Тісна взаємодія учнів з учителями, висока мотивація, індивідуальний підхід до навчання - все це є майже недосяжним ідеалом не тільки для державних, але і для елітних приватних шкіл. І все це є нормальною робочою складової дистанційного навчання.

Ми прекрасно усвідомлюємо те, що дистанційне навчання ніколи не буде і не може бути долею більшості. Але на сьогоднішній день в Україні, Білорусі дистанційну освіту в формі сімейного навчання, екстернату або індивідуального плану є практично єдиною можливістю відносно швидко (протягом декількох днів або місяців), відносно дешево (дистанційне навчання в середньому обходиться дешевше навчання в приватних школах) і на законних підставах звільнити свою дитину з-під державної шкільної системи.